Ми не часто разом. Але це не забороняє мені постійно думати про тебе. Я чекаю нашої зустрічі завжди з трепетом та спрагою. Ти потрібен мені як повітря. Я не знаю, як можна було так закохатися.

Злиття чистої натури і плоті – це найбільш руйнівний моноліт. Наші темні сторони вириваються назовні і боротьба цих сутностей розриває нас на шматки. Непереборне бажання повторювати це знову і знову.

Як так могло статися, що зі всіх жінок світу саме мені ти говориш про кохання? Як так сталося, що саме тебе я кличу своїм коханим? Можливо, це лише випадок — наша з тобою зустріч. Але те, що ми даруємо один одному, люди звуть щастям. І дякую тобі за це.